Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2014 року Справа № 910/24406/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк І.Вовка, С.Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуМоторного (транспортного) страхового бюро Українина постановувід 14.05.2014Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/24406/13за позовомМоторного (транспортного) страхового бюро УкраїнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Олія-транс"простягнення 25 500,00 грнВ судове засідання прибули представники:позивачаСакалюк Д.В. (дов. від 27.12.2013 № 4/37129)Заслухавши суддю-доповідача - Є. Борденюк, пояснення представника позивача та перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулось до господарського суду з позовом до ТОВ "Олія-транс" про стягнення 25 500,00 грн страхового відшкодування та 1 000,00 грн витрат з оплати юридичних послуг.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем виплачено постраждалій у дорожньо-транспортній пригоді особі страхове відшкодування в розмірі 25 500,00 грн, внаслідок чого до нього в порядку ст.ст. 22, п. 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 27 Закону України "Про страхування", ст. 993 ЦК України перейшло право вимоги у межах виплаченої суми до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 (суддя Л. Шкурдова) у задоволенні позову відмовлено.

При прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із позовом у даній справі, про що було заявлено відповідачем.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 (колегія суддів: С. Рудченко, О. Агрикова, В. Суховий) рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2014 залишене без зміни, однак апеляційний господарський суд не погодився з мотивами відмови у позові місцевим господарським судом, зазначаючи при цьому про наступне.

28.12.2009 на автодорозі Київ-Одеса відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобіля "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_5, та автомобіля "ДАФ", р.н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_6

Відповідно до довідки ДАІ, ДТП сталась внаслідок перевищення ОСОБА_6 безпечної швидкості.

Внаслідок ДТП скоєний наїзд на пішохода ОСОБА_7, нею отримано тілесні ушкодження.

Також, внаслідок ДТП автомобіль "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, отримав механічні ушкодження, вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1, на дату оцінки складає 32 133,70 грн, що вбачається зі звіту № 02 від 04.02.2010.

Відповідно до вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 у справі №1-540 та ухвали Апеляційного суду Київської області від 27.10.2010 у справі №11-1093/2010 ОСОБА_6 засуджено згідно зі ч. 1 ст. 286 КК України до 2-х років обмеження волі. Звільнено ОСОБА_6 на підставі ст. 75 КК України від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на два роки.

У відповідному вироку зазначається, що водій ОСОБА_6, який керував автомобілем "ДАФ", р.н НОМЕР_2, працює на посаді водія-експедитора з 01.12.2009 у ТОВ "Олія-транс", якому належить вищевказаний автомобіль.

На момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_6, як водія транспортного засобу, застрахована не була.

Відповідно до п. 41.1 ст. 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

28.12.2009 ОСОБА_5 звернувся із заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про відшкодування шкоди, заподіяної автомобілю "ЗАЗ", р.н НОМЕР_1.

Відповідно до довідки №1 від 22.12.2010 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих та наказу Моторного (транспортного) страхового бюро України від 30.12.2010, розмір відшкодування шкоди до виплати ОСОБА_5 складає 25 500,00 грн.

Позивач виплатив ОСОБА_5 страхове відшкодування згідно з платіжним дорученням № 5482 від 30.12.2010 на суму 25 500,00 грн.

Згідно з пп. 38.2.1. ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" Моторне (транспортне) страхове бюро України після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Пунктом 1 ст. 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Отже, позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи в межах суми 25500,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просить стягнути з ТОВ "Олія-транс" 25 500,00 грн виплаченого страхового відшкодування, оскільки ОСОБА_6, який керував автомобілем "ДАФ", р.н НОМЕР_2, працював на посаді водія-експедитора з 01.12.2009 в ТОВ "Олія-транс", якому належить вищевказаний автомобіль.

Крім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення 1 000,00 грн витрат на юридичні послуги згідно контракту про надання юридичної допомоги №58 від 17.09.2012 року, укладеного між позивачем та ФОП ОСОБА_8

Відповідачем 28.02.2014 подана до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності у даній справі.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на момент звернення позивача до суду сплинув 3-річний строк, протягом якого можливо звернення до суду за захистом свого права, наслідком чого стала відмова в позові з посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Однак, згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За змістом ч. 6 ст. 261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Отже, саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування у нього виникло право вимоги винної особи.

ДТП за участю автомобіля "ЗАЗ", р.н. НОМЕР_1, сталась 28.12.2009, позивач виплатив ОСОБА_5 страхове відшкодування 30.12.2010 згідно з платіжним дорученням № 5482, тобто, згідно з ч. 6 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності щодо вимог позивача про стягнення 25 500,00 грн в порядку регресу почався з 31.12.2010, а тому звернення позивачем з позовом 16.12.2013 відбулось в межах трирічного строку позовної давності.

Отже, з урахуванням зазначеного вище, апеляційний господарський суд вказав на те, що висновок суду першої інстанції про відмову в позові з посиланням на ч. 4 ст. 267 ЦК України є незаконним.

Водночас апеляційним господарським судом зазначено, що відповідно до п. 38.2.1 ст. 38 Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.

Правове визначення регресного позову у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не наведено, разом з тим, за приписами ст. 1191 ЦК України регресом визнається право зворотної вимоги до винної особи.

Вина ОСОБА_6, який керував автомобілем "ДАФ", р.н НОМЕР_2, у скоєнні ДТП встановлена у вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 у справі №1-540.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Положення цієї норми не змінюють прав та обов'язків із регресних зобов'язань.

Отже, право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, який у даних правовідносинах не є винною особою, згідно ст. 1191 ЦК України не виникає.

При цьому, апеляційним господарським судом зазначено також і про те, що матеріали справи не містять доказів у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України про факт перебування ОСОБА_6 в трудових відносинах з ТОВ "Олія-транс" на посаді водія-експедитора, а також те, що власником автомобіля "ДАФ", р.н НОМЕР_2, є ОСОБА_9, що вказано в довідці ДАІ.

А тому, незалежно від мотивів, викладених у рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд залишив відповідне рішення без зміни з наведеним вище обґрунтуванням.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень норм права, просить рішення та постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Колегія суду Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо подання позову у даній справі у межах строку позовної давності у відповідності до ч. 6 ст. 261 ЦК України.

Водночас, незважаючи на посилання в описовій частині постанови апеляційного господарського суду на встановлення у вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 факту належності автомобіля "ДАФ", р.н. НОМЕР_2, Товариству з обмеженою відповідальністю "Олія-транс" (абз. 1 арк. справи 102), апеляційним господарським судом встановлено, що власником даного автомобіля є ОСОБА_9 (абз. 6 арк. справи 104), тобто інша аніж відповідач особа, що і не оспорюється позивачем.

При цьому, у вироку Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 12.07.2010 зазначено лише про те, що водієм ОСОБА_6 при допиті у судовому засіданні вказано на належність автомобіля ТОВ "Олія-транс" (арк. справи 15), що не є встановленням факту належності відповідного автомобіля відповідачу на праві власності.

Враховуючи зазначене вище, правильним є висновок апеляційного господарського суду щодо відмови у задоволені позову з посиланням на п. 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", відповідно до якого, Моторне (транспортне) страхове бюро України, після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, оскільки відповідач не є власником транспортного засобу та не може бути його водієм.

При цьому, посилання заявника касаційної скарги на необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 1172 ЦК України, відповідно до якої юридична особа відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання ним своїх (службових) обов'язків, а отже і на правомірність заявлення позовних вимог саме до ТОВ "Олія-транс", є необґрунтованим, оскільки пунктом 38.2.1 ст. 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", як спеціальним нормативно-правовим актом (ст. 1 Закону), відповідачем, у випадку заявлення позову в рамках спірних правовідносин, визначено водія або власника транспортну, яким ТОВ "Олія-транс" не є.

Отже, постанову апеляційного господарського суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.05.2014 залишити без зміни.

Судді: Є. Борденюк

І. Вовк

С. Могил